Місце прозріння Тараса Шевченка? Про мандрівки Кобзаря на Полтавщину, де народилися близько 20 його шедеврів

Сьогодні, 9 березня, Україна відзначає 212-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка. Із них 24 роки був кріпаком, ще 10 років провів у засланні і лише 13 років мав статус вільної людини. Із цього короткого часу свободи близько півтора року пов’язані з перебуванням поета на Полтавщині.

Саме тут Шевченко зустрів людей, які підтримували і надихали його, глибше занурився в історію України та створив твори, що згодом стали символами української літератури. Дослідники підрахували: під час своїх приїздів на Полтавщину поет написав близько двадцяти творів, серед яких — «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Великий льох» та інші.

Чому Шевченко так часто приїжджав на Полтавщину? Чим його приваблював цей край і яку роль він відіграв у формуванні поета, якого ми знаємо сьогодні? І чи можна стверджувати, що саме тут поет пережив внутрішній злам і прозріння, після яких його творчість стала різкішою, сміливішою та політично гострішою?

Напередодні цього дня ми разом із доценткою кафедри української літератури ПНПУ імені В. Г. Короленка Вірою Мелешко записали подкаст про зв’язок Тараса Шевченка з Полтавщиною. Розмову провели у стінах Полтавського краєзнавчого музею — неподалік від пам’ятника Шевченку, якому 12 березня виповниться 100 років від дня відкриття.

 

Михайло: Віро Анатоліївно, коли ми говоримо про Шевченка, то часто згадуємо Київ, Петербург і заслання. Але давайте будемо відверті: якщо говорити про Полтавщину, то цей регіон також займає важливе місце в житті поета.

Віра: Так, окрім Звенигородщини — його рідного топосу, окрім згадуваного Петербурга, справді наша область посідає важливе місце в житті Шевченка. І тут виникає запитання: чому він бував на Полтавщині чи не найбільше, якщо не брати до уваги його рідні місця? Чому він був так прив’язаний до цього краю? Чому Полтава і Полтавщина відіграли настільки важливу роль і в його житті, і в творчості? Найперше — і про це говорять дослідник Петро Загайко, наш краєзнавець Петро Ротач, та й це підтверджують мої власні спостереження — це люди.

Пригадаймо: до Петербурга Шевченко прибуває у 1833 році. До того він уже 5 років не був в Україні — у 1828 році виїхав і відтоді опинився в Петербурзі. Саме там він знайомиться з багатьма людьми, яких сьогодні ми називаємо полтавцями. Передусім згадую Федота Ткаченка — колишнього кріпака, як і сам Шевченко. Це художник, з яким він у Петербурзі потоваришував. Також мова йде і про Івана Гуковського, з яким Тарас Григорович мешкав на одній квартирі під час навчання в Академії мистецтв. Згодом Іван Гуковський стане відомим фотографом. І, мабуть, дуже важливу роль у тому, що Шевченко був прив’язаний до Полтавщини й часто її відвідував, відіграв Василь Григорович — секретар Академії мистецтв. Але, мабуть, найбільше значення мали брати Гребінки — Євген і Микола.

Про Євгена Павловича ми знаємо доволі багато: говоримо про нього як про письменника. Саме він, відповідаючи на запитання «Що таке Петербург?» у 30–40-х роках XIX століття, сказав відому фразу: «Петербург — це колонія високоосвічених українців». 

Євген Гребінка

І, що б там не говорили, не варто сумніватися: саме Євген Павлович Гребінка безпосередньо причетний до викупу Шевченка з кріпацтва.

Натомість про Миколу Гребінку ми знаємо значно менше. А між тим це була дуже відома у свій час людина — архітектор. Багато будинків і споруд у Петербурзі з’явилися саме завдяки його роботі.

Микола, на відміну від свого брата чи самого Шевченка, мав фінансові можливості і часто допомагав матеріально. Хочу згадати також Петра Мартоса, який теж був пов’язаний із Полтавщиною. І тут варто одразу зробити невелике уточнення. Він був причетний до видання «Кобзар» в 1840 році.

Петро Мартос

Михайло: Тобто він його фінансував?

Віра: Я розповім цю історію, бо багато хто думає, що Шевченко побирався, але це не так. Мартос замовив у Тараса Григоровича свій портрет. Він його намалював. Дуже гарна робота вийшла. Але у Мартоса не було грошей, щоб розрахуватися. Тоді він пообіцяв знайти кошти і натомість у 1840 році видав «Кобзар», який складався лише з восьми творів.

Тобто Мартос фактично повернув борг виданням. Він також частково допоміг обійти цензурні обмеження, щоб ця книжка могла вийти друком. Отже, знайомства Шевченка в Петербурзі з полтавцями стали першою важливою ниткою його зв’язку з Полтавщиною.

П.В. Карімов. Побратими Т. Шевченко і А. Олдрідж в Петербурзі 

Михайло: Йому допомогли ці знайомства?

Віра: Так, дуже допомогли. І не лише в житті, а й у тому, що він міг більше дізнаватися про Полтаву і Полтавщину, перебуваючи далеко від України. Він чув про Івана Котляревського та інших діячів української культури.

Є ще один момент — можливо, він не є беззаперечним, але його часто згадують. Кажуть, що Шевченко так любив полтавський край і так часто сюди приїжджав не лише через знайомства, а й тому, що Полтавщина була краєм відносно вільних людей.

Тут відсоток кріпаків був меншим, ніж відсоток козаків. Значною була також кількість казенних селян, які фактично не вважалися кріпаками. Саме ця атмосфера могла приваблювати Тараса Григоровича. Також не варто забувати, що Полтавщина межувала з його рідним краєм — Звенигородщиною — і мала давні традиції, які Шевченко дуже шанував.

Якщо говорити про його подорожі, то Тарас Шевченко тричі бував в Україні і кожного разу відвідував Полтавщину. Перший раз він приїхав у травні 1843 року разом із Гребінкою, а повернувся наприкінці січня або на початку лютого 1844 року. Другий раз він відвідав Полтавщину у 1845 році й періодично перебував там до 1846 року. У 1847 році він вже не міг приїхати, бо 5 квітня 1847 року його заарештували. Третій приїзд відбувся у серпні–вересні 1859 року.

Якщо подивитися на життя Шевченка в цифрах: він прожив 47 років. З них 24 роки був кріпаком, тобто фактично в неволі, і ще 10 років провів у засланні — разом це 34 роки. І лише 13 років він був вільною людиною, хоча сам писав, що справжньої волі тоді все одно не відчував. Із цих років приблизно півтора року припадає на перебування на Полтавщині.

Тарас Шевченко малює на Полтавщині

Михайло: От ви говорите, що він тягнувся до Полтавщини через людей і через традиції. Це ж земля Сковороди, Котляревського та давніх українських козацьких традицій. Можливо, саме це також вплинуло на його світогляд, сформувало його як митця і мислителя?

Віра: Звичайно, вплинуло. Пригадайте: до нас дійшов перший твір Шевченка, датований 1837 роком — «Реве та стогне Дніпр широкий». Але у своїх віршах він часто звертається до спогадів про дитинство. Наприклад, згадує Сковороду — фактично переписує або переосмислює тексти Григорія Савича. Саме Григорій Сковорода мав значний вплив на творчість Тараса Шевченка. Я не скажу, що на його життєвий шлях, але на творчість — безперечно, передусім через ідеї любові до людини.

Григорій Сковорода

Михайло: Ці люди вже відійшли в засвіти, але він тягнувся до них і водночас тягнувся до Полтавщини.

Віра: Так. І він добре знав, хто такий Сковорода і звідки він походить — із Полтавщини. Шевченко також знав про його європейські мандрівні шляхи, адже й самому Шевченку через життєві обставини довелося пройти європейськими дорогами.

Я також вважаю, що на нього впливав і Євген Гребінка. Але якщо говорити про попередників, то передусім варто згадати Сковороду. Також варто назвати давніх козацьких літописців, зокрема Самійла Величка, з творів якого Шевченко брав матеріал для своїх козацьких сюжетів. Він використовував і польські хроніки, але часто переосмислював їх по-своєму.

 Самійло Величко

Багато матеріалів він також черпав із «Історії Малої Русі» Дмитра Бантиш-Каменського.

Дмитро Бантиш-Каменський

Водночас Шевченко звертався і до козацьких літописів. Ми знаємо, що серед них були Самійло Величко та Григорій Гребінка. Самійло Величко походив із-під Полтави, а Гребінка — із Гадяча. Саме вони описували війну Богдана Хмельницького проти поляків.

І оцінка Самійла Величка щодо Богдана Хмельницького загалом перегукується з оцінкою Шевченка. Величко не мав особливого пієтету до Хмельницького. Шевченко також писав про те, що «краще була б в сповиточку малим задавила». Він визнавав заслуги Хмельницького, але в нього боліла Переяславська угода та її наслідки.

Богдан Хмельницький

Михайло: Віро Анатоліївно, давайте підсумуємо попередні питання і ще раз скажемо, чому Шевченко так часто бував на Полтавщині і що його тут приваблювало.

Віра: Передусім — люди. Саме Гребінка фактично «відкрив» для Шевченка Полтавщину. Щоб приїхати в Україну, Шевченко мав отримати дозвіл, і допоміг йому в цьому Євген Павлович Гребінка. Саме він привіз Шевченка на Полтавщину. Завдяки Гребінці Шевченко познайомився з багатьма людьми — як із давніми петербурзькими знайомими, так і з новими товаришами на Полтавщині.

Тарас Шевченко

Другий важливий чинник — традиції свободи, пов’язані з Полтавщиною, її історичний вольовий характер. І третій — культурні світочі, на яких спирався у своїй творчості Тарас Шевченко і які формували його світогляд. Це, зокрема, Сковорода, Котляревський, а також козацькі літописи та їхні автори.

Михайло: Існує стереотип, що Шевченка нібито викупили з кріпацтва росіяни. Але ми говоримо про українців, навіть про тих, хто походив із Полтавщини.

Віра: Так, і ми ще раз це підкреслимо. Процес викупу Тараса Шевченка з неволі розпочав Євген Гребінка — уродженець Полтавщини. Саме він у червні 1844 року привіз Шевченка до батьківського маєтку. Це він започаткував процес викупу, а Василь Григорович також був до цього дотичний.

Василь Григорович

Коли Шевченко вперше приїхав на Полтавщину, він завітав до старенької матері Григоровича — секретаря Академії мистецтв. Це була висока посада. Маєток розташовувався в Пирятинському краї, неподалік від маєтку Гребінки. Шевченко побачив цю стареньку жінку і, можливо, згадував свою матір, яка померла рано.

Григорович також був причетний до процесу викупу Шевченка. Він теж був уродженцем Полтавщини. Згадую також Федота Ткаченка — полтавця, з яким Шевченко познайомився в Петербурзі. Ткаченко, колишній кріпак, згодом допомагав поширювати «Букварь южнорусскій» Шевченка.

Тобто Полтавщина для Шевченка — це передусім люди. Він був тут через людей. Полтавщина — це край вільних або переважно вільних людей, що також його приваблювало. І, звичайно, його цікавила давня історія Полтавщини.

Міша: Віро Анатоліївно, а який життєвий і творчий досвід отримав Шевченко на Полтавщині? Адже відомо, що є поетичні рядки і навіть мистецькі полотна, створені вже після його перебування тут.

Віра: Гарне запитання, і на нього можна відповісти як широко, так і більш конкретно. Шевченко приїхав на Полтавщину приблизно в червні 1843 року і перебував тут до кінця січня 1844 року. Саме в цей час, приблизно з жовтня 1843 року до лютого 1844 року, він не написав жодного рядка — це був період переосмислення і внутрішньої роботи.

Перший твір, пов’язаний із перебуванням на Полтавщині, — поема «Тризна». Це цікава поема, в центрі якої — ідея вільної духовної людини. Хоча формально вона присвячена Варварі Рєпнєній.

Саме після приїзду з Полтавщини Шевченко починає писати більш протестні тексти. До цього він був молодою людиною, яку ще дитиною забрали з України, тому він сприймав батьківщину з ностальгією і романтично. А тут з’являється інший тон: «Неначе люди подуріли, німі на панщину йдуть, і діточок своїх ведуть…».

Саме на Полтавщині він починає період, який дослідники називають періодом «Три літа». Це викривальний період його творчості — антимонархічний і критичний щодо імперської політики. Тут з’являється і політична сатира.

У поезії «Три літа» він фактично відходить від ранньої романтичної ностальгії. У текстах цього часу звучать інші інтонації: «І тепер я розбитеє серце отрутою гою, і вже я не плачу — а вию совою».

Образ сови стає символічним. Сова — це і мудрість, і водночас птах, крик якого традиційно сприймався як передвісник біди. У Шевченка цей образ перетворюється на символ викриття соціальної несправедливості — він ніби «кличе біду» на панів, протиставляючи їм простий народ.

Підраховано, що на Полтавщині Шевченко створив близько двадцяти творів, серед яких такі знакові, як «Єретик», «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Кавказ», «Великий льох», «Давидові псалми» та інші.

Поема «Кавказ» з’явилася також під впливом знайомства з Яковом де Бальменом — художником французького походження, який щиро переймався українськими проблемами. Саме через його долю Шевченко глибше усвідомив трагедію імперських воєн. Тема Кавказу стала для Шевченка гнівною політичною інвективою проти колоніальної політики і насильства.

Окремо варто сказати про художню діяльність Шевченка. Працюючи в Київській археографічній комісії, він їздив Україною у відрядження і замальовував пам’ятки старовини, а також писав власні враження від них.

На Полтавщині за завданням комісії він намалював, зокрема, хату Івана Котляревського та Хрестовоздвиженський монастир. Пізніше саме за цими малюнками у 1960-х роках відновлювали садибу Котляревського — завдяки Шевченковим ескізам вдалося відтворити первісний вигляд будівлі.

Хата Івана Котляревського

Хрестовоздвиженський монастир

Також збереглися його замальовки Мгарського монастиря в Лубнах, Густинського монастиря, а також малюнки Решетилівки та навколишніх територій. І, звичайно, Полтавщина стала для Шевченка не лише творчою майстернею, а й життєвим досвідом — тут він спілкувався з Олександром Афанасьєвим-Чужбинським, родинами Закревських та Рєпнєних, що також впливало на його світогляд і творчість.

Михайло: Також дуже цікаве запитання. Ми сьогодні багато про що поговорили, але чи можна стверджувати, що досвід перебування Шевченка на Полтавщині значною мірою сформував його таким, яким ми знаємо його сьогодні? Ми вже згадували, що саме тут він створив багато творів: і художніх полотен, і поезій, і налагодив важливі творчі зв’язки. Чи став би він видатною постаттю без Полтавщини?

Тарас Шевченко

Віра: Знаєте, історія не любить умовного способу — «якби». Але можна сказати, що без Полтавщини Шевченко, ймовірно, не був би саме таким, яким ми його знаємо сьогодні.

Передусім згадаємо найважливіше: якби не Євген Гребінка, то невідомо, чи відбувся б викуп Шевченка з кріпацтва саме тоді — 22 квітня 1838 року. І навіть якщо б це сталося, то, можливо, значно пізніше. Якби не Євген Гребінка, чи зміг би Шевченко так швидко повернутися в Україну? Адже з України його фактично вивезли ще у 1828 році, коли пан Енгельгардт забрав його з собою. І лише через 15 років, у 1843 році, він знову побачив рідну землю.

Павло Енгельгардт

Хто знає, якби не Гребінка та інші українці, зокрема полтавці, можливо, Шевченко повернувся б пізніше. А повернувшись у 1843 році, він фактично прозрів — побачив реальну Україну. Не ту романтичну і дещо ідеалізовану Україну, яку уявляв раніше, навіть через образи гайдамаків, а справжню — важку, пригноблену.

І водночас він побачив, що тут усе ще живе визвольний дух, дух свободи. Саме це він особливо відчув на Полтавщині. Не випадково в поемі «Кавказ» звучать знамениті слова: «Борітеся — поборете, вам Бог помагає…». Це не лише звернення до народів Кавказу, а й заклик до всіх поневолених народів.

Саме в «Кавказі» вперше так чітко звучить думка, що не існує «малих» чи «великих» народів. Усі народи мають право на свободу і на власний розвиток. І вперше в українській літературі так відкрито звучить ідея, що визвольна боротьба — це свята й виправдана справа.

Сьогодні ці слова звучать особливо актуально. Ми також ведемо боротьбу за свою державу, за свою свободу. Подібні ідеї звучать і в поемі «Сон», яка була написана після повернення Шевченка з Полтавщини у 1844 році. Це один із перших великих творів, у якому поет гнівно засуджує самодержавство.

Якщо в «Кавказі» він робить це від імені всіх поневолених народів, то в поемі «Сон» — уже безпосередньо з позиції України та українського народу. Саме тому цей твір став одним із найсильніших політичних виступів Шевченка проти імперської влади.

Михайло: Віро Анатоліївно, давайте підсумуємо те, про що ми сьогодні говорили на тему Шевченка і Полтавщини. Я зрозумів, що він тут сформував важливі зв’язки, які згодом допомогли йому в житті й творчості.

Віра: Скажімо так: тут він сформував зв’язки з людьми, які мали великий вплив на нього, а він — на них. Це був взаємний вплив. Саме тут Шевченко побачив, почув і зрозумів, що минуле і сучасне нерозривно пов’язані з «І мертвим, і живим, і ненародженим».

Саме на Полтавщині з’явився потужний поштовх до його творчості — до того періоду, який ми називаємо періодом «Трьох літ». Це, без перебільшення, найсильніший, найгостріший і найбільш політичний період у його творчості, сповнений сатири й викривальної сили.

Період «Трьох літ» тривав у 1843–1847 роках, а його своєрідним центром став 1845 рік. Саме тоді були написані багато гнівних і знакових творів, значна частина яких пов’язана з перебуванням Шевченка на Полтавщині.

Михайло: І водночас Шевченко дуже шанував творчість видатних полтавців — Івана Котляревського, Григорія Сковороди…

Віра: Так, безумовно. Сковорода був для нього важливою постаттю ще з ранніх років.

Михайло: Це ціла епоха.

Віра: Саме так. Це ціла епоха давньої української літератури. Часто говорять, що давню українську літературу завершує полтавець Сковорода, а нову починає інший полтавець — Котляревський. І це, мабуть, не випадково. Тарас Шевченко це добре розумів.

Іван Котляревський

Михайло: Віро Анатоліївно, сьогодні ми з вами справді виконали велику роботу. Ми поговорили про важливі речі, про які раніше згадували не так часто, і, можливо, не всі наші земляки про них знали. Ми ще раз переконалися, що Тарас Шевченко не лише подорожував Полтавщиною, а й творив тут. Саме на цій землі він написав свої відомі твори, які сьогодні ми зустрічаємо у шкільній програмі й які стали частиною української культурної спадщини.

Тож, підсумовуючи нашу розмову, можу сказати лише одне: Тарас Григорович Шевченко — це людина, яка назавжди вписала своє ім’я в історію української національної поезії. Це наша мова, наш код і наша душа.

матеріал підготував/ла: Олександра Клиша